ЛФК при хворобі Пертеса


Остеохондропатия тазостегнового суглоба (хвороба Легг-Кальве-Пертеса) - це захворювання, яке характеризується порушенням кровопостачання головки стегнової кістки і характеризується дистрофією і асептичним некрозом її губчастої речовини і частково хряща. У зв'язку з прогресуванням цих процесів і відсутністю кровотоку, клітини кісткової і хрящової тканини головки стегнової кістки починають гинути, і захворювання супроводжується вираженим запаленням і роздратуванням.

Причинами розвитку хвороби Пертеса є ускладнений перебіг інфекційних захворювань, вроджені порушення розвитку і травми суглобів, порушення обміну речовин і виражена навантаження на суглоби. Захворювання частіше зустрічається у дітей з ослабленою імунною системою, що перенесли гіпотрофію та / або рахіт.

Це захворювання виникає досить часто - 17% випадків від усіх остеохондропатій різної локалізації, зустрічається частіше у хлопчиків у віці від 4 до 12 років.

Клінічна картина хвороби Пертеса у дітей має поступовий розвиток. Найбільш ранніми симптомами хвороби є болі в колінному, а потім і тазостегновому суглобі, що посилюється при русі і кульгавість. Всі ці симптоми можуть з'являтися періодично. Також діти можуть пред'являти скарги на болі в паховій та / або сідничної області.
Також до ранніх симптомів хвороби відноситься гіпотрофія м'язів стегна і сідничної області. Часто відзначаються вегетативно-судинні розлади - блідість стопи, її похолодання і підвищена пітливість, зниження капілярного пульсу в області пальців, і зміна шкіри поверхні стопи, вона стає зморшкуватою (шкіра прачки).

Діагностика хвороби Пертеса на її ранньої (дорентгенологіческой) стадії утруднена, через відсутність основних рентгенологічних даних. На цій стадії захворювання більш інформативним методом обстеження є ультразвукове обстеження ураженого кульшового суглоба. Тому за наявності будь-якого з ознак хвороби Пертеса необхідно звернутися до лікаря-ортопеда - чим раніше діагностовано це захворювання, тим успішніше і швидше буде лікування і реабілітаційний період. У всіх наступних стадіях хвороби Пертеса діагностика не викликає складнощів у зв'язку з наявністю основних патогномічним симптомів: некроз (омертвіння) ядра окостеніння в області голівки стегнової кістки, виникнення вторинного компресійного перелому головки стегнової кістки і розсмоктування зруйнованої кісткової тканини, що призводить до вкорочення шийки стегнової кістки . Надалі уражені структури заміщуються сполучною тканиною.

Хвороба Пертеса - це складний процес, який протікає в кілька стадій, тому комплекс лікувально реабілітаційних заходів вимагають періодичності та обов'язкових курсів відновлення. Перший курс - іммобілізації ураженої кінцівки з обмеженням повсякденному рухової активності. І відразу ж починають курс лікувальної фізкультури, спрямований на нормалізацію загального тонусу організму, його емоційної сфери для боротьби з гіпо­Динамо і прискорення відновлення харчування патологічно змінених тканин, попередження розвитку контрактур і деформує­ції головки стегнової кістки. Заняття ЛФК проводяться в початковому положенні, які відповідають типу іммобілізації. При накладенні гіпсової пов'язки комплкса ЛФК включає дихальні і загальнозміцнюючі вправи, а при лейкопластир­ном витягненні вправи у вигляді ліг­ких згинань в тазостегновому суглобі. Також на першому етапі застосовуються масаж при хворобі Пертеса, фізіотерапія (електростимуляція на віддалені сегменти кінцівок і магнітотерапія) і апаратна тракция.

На другому етапі реабілітації, основними завданнями є подальше поліпшення кровопостачання тазостегнового суглоба, і правильне формування головки стегнової кістки - електрофорез, лазеротерапія та різні види масажу (ручний, підводний і апаратний). ЛФК на другому етапі включає активні вправи для кульшового суглоба по всіх осях в стані розвантаження, в горизон­тальном положенні, обсяг вправ дещо збільшується.

Третій і четвертий етап спрямований на підготовку до вставив­нію і ходьбі на милицях. У заняттях ЛФК велике місце відводиться вправам для м'язів тулуба, що формують правильну поставу. Виконуються різні рухи по всіх осях з поступовим збільшенням навантаження, а спе­ціальні вправи проводяться з різних вихідних положень з введе­ням рухів опору та обтяження, що дає можливість домогтися правильного формування головки і суглобових поверхонь. Повна осьова навантаження на кінцівку дається тільки при наявності клінічних та рентгенологічних ознак анатомічного відновлення.